Чудове дозвілля на карантині!
Чим тільки не займалися на карантині! І ліпили, і малювали, із смужок паперу плели, і до круп дісталися. Аж ось натрапили на бабусині скарби. Які? Ґудзики! Звичайні ніби ґудзики, на які ми й уваги не звертаємо. Та ні! Це ж ціла історія!
Виявляється, перші ґудзики з’явилися ще у стародавньому Римі у третьому тисячолітті до нашої ери. Найстарші ґудзики, відомі людству, знайшли археологи в долині річки Інд, а зроблені вони були з черепашок. Також тоді матеріалом слугували кістки, камені, глиняні зліпки, палички і металеві злитки. Тоді їх використовували суто як прикрасу для одягу. Ще колись ґудзики вказували на високий статус людини у суспільстві. На Русі їх використовували як амулет. А вже згодом російський імператор Петро І запровадив моду на манжет, який застібався на ґудзик.
У 1939 році у Чикаго з’явилося перше товариство людей, які колекціонували саме ґудзики. Таких людей називають філобутоністами. Досить великі добірки ґудзиків є в музеях Швеції, США, Чехії та Польщі. А ще встановили навіть декілька пам’ятників цим маленьким застібкам у Монреалі (Канада), в Осло (Норвегія), у Нью-Йорку (США) та у Києві.
А мої нушенята разом з батьками створили із ґудзиків чудові аплікації.
Олена Ісакова
